Волонтер центру «Горгани» Вікторія Роман: «Будемо допомагати нашим солдатам, скільки буде потрібно»

Мила і тендітна, скромна і неговірка, але сильна духом і, як сама каже, віддає перевагу не словам, а вчинкам. З 17 листопада минулого року, відколи у Тячеві почав діяти волонтерський центр «Горгани», тут разом з керівником Богданом Колодницьким почала працювати і Вікторія Роман з Тересви.

Мама бійця АТО, яка зі свого досвіду знала, наскільки важливою є підтримка для наших захисників, присвятила практично весь свій час і зусилля допомозі людям, чиїх життів торкнулася війна на сході, – як військовим, так і вимушеним переселенцям з окупованих територій. 

З самого ранку та часто до пізнього вечора добровільна помічниця армії виконує основну роботу у центрі – збирає допомогу, яку привозять чи приносять небайдужі, облікує її, сортує, пакує, а потім і вантажить в авто нарівні з чоловіками. Як усі волонтери, взамін не отримує і копійки винагороди – лише вдячні дзвінки з передової. Та ще численні листи-подяки від командирів військових підрозділів, які рясніють на стінах невеликої кімнатки центру. Хоча клопітка робота у холодних складських приміщеннях забирає багато сил. А під час благодійної акції «Приготуймо кошик для солдата» і взагалі сталося так, що Вікторія ледь не потрапила у лікарню. Але наразі вона знову на улюбленій роботі. Наснаги нашій героїні додало і повернення зі сходу на демобілізацію 19-річного сина Михайла. За рік і вісім місяців, що відслужив у армії, юнак двічі перебував у зоні АТО.  

Ми розпитали Вікторію про те, чому вона пішла у волонтери та як їй вдається справлятись з цією роботою на чистому ентузіазмі.

– Вікторіє, з часу створення волонтерського центру «Горгани» минуло вже півроку. Якими вони були для Вас?

Створення центру було дуже потрібною справою, адже за цей час вдалося допомогти багатьом військовим у зоні АТО, відправити на схід понад 30 автомобілів з благодійною допомогою від мешканців Тячівщини. Це і є наша головна мета. А найбільша подяка – це коли хлопці з різних батальйонів телефонують і щиро дякують. Особливо багато було таких дзвінків, коли на Великдень керівник центру Богдан Іванович Колодницький возив на передову паски. Чесно кажучи, під час цієї акції було важкувато, бо все-таки треба було по 5-6 годин працювати у складах. Це не кожен чоловік витримував.  І от в останній день навантаження далося взнаки. Але зараз уже все гаразд.

Як зазвичай минає ваш день у волонтерському центрі?

Іноді графік дуже напружений, як це було під час акції, але хай там як, то була приємна робота. Коли готували великодній вантаж, приходила на восьму ранку. Потім телефонували зі шкіл, привозили допомогу, а також приходили священики. Все це треба було записати, посортувати, спакувати… Працювали і до дев’ятої вечора, бо після роботи треба було ще прибирати, провести дезінфекцію. Допомагали нам хлопці з Тячівського професійного ліцею, райдержадміністрації. Це була дуже велика робота. Шкода, що мені через хворобу не вдалося довести цю справу до кінця. А бували й такі випадки, що треба було вантажити машину пізно ввечері – я завжди готова до роботи.

Чому Ви вирішили стати волонтеркою?

Мені з дитячих років подобались фільми про військових, про Афганістан. Я не можу залишатись байдужою, коли у країні війна. Так само і за Майдан вболівала. Можливо, трохи підштовхнуло й те, що син служив. Тому для мене всі солдати, як діти. Іноді як гляну на них – і серце на шматки. От для кого варто потрудитись.
 
Відколи Ви почали працювати у волонтерському центрі, як змінилося ваше життя?

Я почала розбиратися в тому, чи справді хлопці, які звертаються за допомогою, воюють. Бо трапляються й аферисти, які приходять, просять взути-одягти, а воювати не йдуть і ховаються. Справжні бійці ніколи не говорять багато про війну. Якщо їм потрібна допомога, вони скажуть про це чітко і без зайвих балачок. Також познайомилась з багатьма військовими та іншими волонтерами, як, наприклад, ветерани-афганці благодійного фонду «Ветеран-1». Як з боку приїжджих гостей, так і наших волонтерів відчуваю велику повагу, довіру і повне взаєморозуміння. Це, насамперед, завдяки мудрому і вмілому керівництву Богдана Івановича.
Також приємно було отримувати подяки і навіть сувеніри зі шкіл Донбасу, куди ми відправляли благодійний вантаж для школярів на новорічно-різдвяні свята (один з симпатичних іграшкових презентів – у пані Вікторії на столі – авт.). 

А от публічності я не намагаюсь уникати. Волію допомагати ділами.

Не секрет, що ще багато наших краян не усвідомлюють, що у країні триває неоголошена війна. Чи часто вам доводиться переконувати людей, що армії потрібна наша допомога?

Так, навіть до сварок доходить. Я вважаю, кожна людина повинна це відчувати серцем і душею Хоч багато хто і справді не розуміє, наскільки важливо підтримувати тих, хто захищає наш мир і спокій. От і мене часто питають: «Як ви могли відпустити сина в армію?» Але хтось же мусить служити. Кожна мати хвилюється за свою дитину, але країні потрібні солдати. Крім того, армія робить юнака дорослим, дисциплінує.  Завдяки хлопцям, які захищають нас на передовій, ми можемо почуватись у безпеці та спати спокійно у своїх оселях.

– Які моменти Вас найбільше вразили тут, у центрі?

Пам’ятаю, якось приходив до нас нині, на жаль, покійний боєць з Тячева Роман Козичко. Ми з ним спілкувались, пили чай. Глянувши на його руки, я зрозуміла: ось людина, яка справді воює. У нього була добра душа. Та, як і всі військові, він був небагатослівний: говорив чітко і по ділу. Боляче було через якийсь час бути ховати такого хорошого воїна і людину. 

Що у найближчих планах центру «Горгани»?

Працюємо далі. Готуємося знову відправляти на фронт чергову допомогу. Тому треба закупити все, що буде потрібно. Люди доброї волі і далі приносять продукти, засоби гігієни, одяг… Допомагають і грошима, причому зазвичай, кажуть, на що саме хочуть, щоб їх витратили: на воду, на солярку тощо. Все це обліковуємо у спеціальному зошиті. (Саме під час інтерв’ю до центру передали два грошові внески. Вікторія одразу зафіксувала прізвища благодійників - авт). Якою б не була економічна ситуація в країні – армії потрібна допомога тилу. Поки війна не скінчилась, ми будемо працювати і допомагати війську стільки, скільки буде необхідно. 

Розмовляла Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua




Матеріали по темі:

0 коментарів

Залиште Ваш коментар

Коментувати новину Cancel reply